«Жити по-новому» - це передвиборний слоган кандидата на пост президента мільярдера Петра Порошенка. Гасло натякає на те, що сам Порошенко несе в Україну якесь нове життя. Хороше вона чи погане - не розшифровується, але це і не потрібно - нове все одно краще, ніж старе.

Спробуємо проникнути в таємницю прекрасного нового світу, який несе нам Порошенко.
Чи новий товар?
Петро Порошенко позиціонується як щось нове в українській політиці - недарма ж він пропонує нове життя. Однак навіть поверхневе знайомство з його політичною біографією ніби натякає, що він зовсім не настільки вже радикально молодий.
У політику він прийшов в 1998 році, коли став депутатом від 12-ого виборчого округу у Вінницькій області. До речі, висувався він тоді від Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), яка тоді дійсно була новим проектом.
Порівнюючи Порошенко з іншими українськими політиками, приходиш до парадоксального висновку - ніякий він не новий! Юлія Тимошенко в політиці з'явилася роком раніше, вигравши довибори в Кіровоградській області. Зараз Тимошенко не в тренді, говорять навіть про втому від неї. Про Віктора Януковича заговорили роком пізніше, коли він, віртуозно оперуючи адмінресурсом, домігся перемоги Леоніда Кучми над Петром Симоненком в Донецькій області. Зараз Янукович, як відомо, «у друга в Ростові».
Крім того, деякі риси політичної біографії примушують вважати, що товар не просто не новий, а лежаний.
Всього через два роки після початку політичної кар'єри (не такої вже поганої - він навіть увійшов до політбюро СДПУ (о), Порошенко від Медведчука пішов і почав створювати свій власний політичний проект - лівоцентристську партію «Солідарність». Правда, сказати, що він пішов у «самостійне плавання», не можна - його нова партія була елементом комбінації якихось розумників з АП, які хотіли створити «двопартійну систему» з керованих ліво- і правоцентристських партій. Метою комбінації було витіснити з української політики Компартію.
Самостійний лівоцентристський проект у Порошенка не вдався - схоже, в АП розчарувалися в життєздатності свого дітища. Втім, від створення нової партії влади там не відмовилися.
У липні 2000 року лідери п'яти політичних структур - Партії регіонального відродження України, Партії солідарності України (колишня «Солідарність»), Партії Праці, Всеукраїнської партії пенсіонерів і Партії «За красиву Україну» вирішили об'єднатися. У жовтні цього ж року нове політичне об'єднання отримало назву Партія регіонального відродження «Трудова солідарність України». Очолив її тріумвірат співголів - Володимир Рибак, Валентин Ландик і... Петро Порошенко! До президії партії увійшли Микола Азаров, Юхим Звягільський, Леонід Черновецький. Оточення Порошенка говорить само за себе: всі як один - нові обличчя української політики...
У грудні 2001 року партія «Солідарність» увійшла до виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», а Петро Олексійович став керівником виборчого штабу блоку.
Дружба і співробітництво Порошенка і Ющенка тривали ще кілька років. Вони навіть встигли стати кумами. У 2004 році 5 канал, що належав Порошенку, зіграв вирішальну роль в пропагандистському обслуговуванні «помаранчевої революції».
Зрозуміло, такі послуги не могли залишитися ненагородженими, але втрутилися обставини - прем'єрський пост, якого жадав Порошенко, за передвиборчою угодою діставався Тимошенко. У лютому 2005 року він був призначений секретарем РНБОУ. Заміна, м'яко кажучи, нерівноцінна - як єхидно зауважив хтось із журналістів, кандидата на пост директора заводу поставили завідувачем бібліотекою.
Між Порошенком і Тимошенко негайно почалася підкилимна війна, яка закінчилася грандіозним скандалом - у вересні 2005 року Тимошенко та Олександр Зінченко звинуватив оточення президента, в першу чергу - «любого друга Петра» в корупції. Ющенко, зопалу, відправив у відставку всіх без розбору, про всяк випадок публічно вказавши прокуратурі, щоб вона не надумала знайти докази корупції. Та, зрозуміло, не знайшла.
У лютому 2007 року Порошенко очолював раду Національного банку України. Його трирічний термін повноважень на цій посаді закінчився в 2010 році, але реально Порошенко обіймав пост до квітня 2012 року - з якихось причин рада НБУ не може зібратися для обрання нового голови.
У жовтні 2009 року Порошенко став міністром закордонних справ і займав цей пост до березня 2010 року, коли уряд Тимошенко було розпущено. Порошенко підтримував, зрозуміло, вступ України в НАТО та ЄС.
У березні 2012 року вже Віктор Янукович призначив Порошенка міністром економічного розвитку і торгівлі. З цієї посади він пішов тільки в 2012 році, після обрання народним депутатом.
Висновок очевидний - Порошенко не тільки ніяке не нове обличчя в українській політиці, а типовий політичний колобок, пристосуванець. За свою політичну біографію він побував як мінімум у чотирьох партіях різної орієнтації, служив і Кучмі, і Ющенку, і Януковичу.
Чи дорогий товар?
Порошенко, насамперед, бізнесмен. Його корпорація «Укрпромінвест» включає в себе кондитерські фабрики торгової марки «Рошен», машинобудівні підприємства (суднобудівні заводи «Ленінська кузня» у Києві та Севастопольський морський завод), аграрний холдинг у Вінницькій області та багато іншого.
Зростання багатства Порошенка тісно пов'язане з його ж політичною кар'єрою, хоча сам він, зрозуміло, стверджує, що політика заважає його збагаченню.
Вперше Порошенко потрапив у список найбагатших людей України в 2005 році. Тоді його капітал оцінювався в $ 350 мільйонів. Вже рік по тому розміри його статків зросли до півмільярда. Справедливості заради треба сказати, що це зростання зовсім не обов'язково пов'язане з так і не виявленими численними комісіями порушеннями, в яких звинувачувався Порошенко під час перебування секретарем РНБУ. Просто Україна стала більш відкрита для Заходу і капітали українських олігархів почали розраховувати за іншими методиками, в результаті чого зросли статки всіх великих бізнесменів.
У 2008 році капітал Порошенко оцінювався вже більш ніж в мільярд доларів. У 2014 році його капітали досягли $ 1,3 мільярда.
Здавалося б, в той час, коли Порошенко двічі був міністром, зростання мало бути істотно більшим, але тут втрутилися фактори, від Порошенка незалежні.
Спочатку сталася економічна криза, в результаті чого автомобільна корпорація «Богдан» виявилася збитковою. Розрахувавши, що угода з ЄС остаточно вб'є український автопром, Порошенко в 2012 році змусив свого партнера Олега Свинарчука викупити цей бізнес.
У 2012-13 роках у Порошенка виникли суперечки з «Сім'єю». Судячи з усього, чи то Олександр Янукович («Стоматолог»), чи то Сергій Курченко спробували «віджати» у нього фабрику імені Карла Маркса. Порошенко почав інтенсивно виводити виробництво з України (правда, він і раніше стверджував, що основний прибуток йому приносять підприємства в Угорщині і в Росії) і зайнявся опозиційною діяльністю.
До речі, напівпорожню фабрику в Києві Порошенко пообіцяв продати, ставши президентом. Однак віриться в це насилу - відремонтувати стадіон «Динамо» і відновити бруківку на Європейській площі він теж обіцяв. В результаті, ремонтувати йому перешкодили барикади, які не можна зносити до 40 днів за «Небесною сотнею». Чому ті ж самі барикади не завадили відновленню стадіону силами ФК «Динамо -Київ», Порошенко не пояснив...
Що значить «жити по-новому»?
Президентська програма Порошенка складається з чотирьох розділів. Що ж він має на увазі під «жити по- новому»?
По-перше, «жити вільно». Тут він розповідає про збереження парламентсько-президентської системи, обіцяє децентралізацію, збереженню нинішнього статусу мов (не згадуючи про мовний закон) і захист кримських українців і татар.
По-друге, «жити безбідно». При цьому він посилається на досвід реформ у східноєвропейських країнах (напевно, чехи голосують за комуністів саме тому, що там були дуже успішні реформи...), але забуває згадати про олігархів, які, власне, і не дають українцям жити безбідно. Втім, дивно було б почути це від олігарха з мільярдним станом...
По-третє, «жити чесно» і боротися з корупцією. Що заважало самому Порошенку раніше жити чесно і чому він, наприклад, метався між партіями в пошуках політичної ( чи тільки політичної?) вигоди - питання абсолютно зайве, як ви розумієте. 
По-четверте, «жити безпечно». Безпека мається на увазі суто зовнішня. Про те, що зовнішня загроза була наслідком розбою збройних банд «Євромайдану» Порошенко, звичайно ж, не згадує.
Ось, власне, і все «нове життя» від Петра Порошенка. Що в ньому нового я, чесно кажучи, не знаю. Зате добре видно, що в ньому старого - чітко зафіксовано, що в країні зберігається колишній олігархічний лад. Ну а поки правити країною будуть олігархи, не слід очікувати ні свободи, ні достатку, ні ефективної боротьби з корупцією, ні безпеки. Олігархам це все або не потрібно зовсім, або ж вони розуміють всі ці цінності з точністю до навпаки.
Єдино, про що можна говорити з упевненістю, так це про те, що при олігархічному режимі Порошенко, на відміну від олігархічного режиму Януковича, ніяких золотих унітазів не буде - про жадібність Порошенка ходять легенди...

http://ua.golos.ua/